Судова практика

Правовий висновок Верховного Суду України у спорі про витребування спадкоємцем від добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння спадкодавця

www.monitor.bg_-300x200

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

23 січня 2013 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Патрюка М.В.,Суддів:Гуменюка В.І.,Онопенка В.В.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,     розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_7, треті особи – Головне управління юстиції в м. Києві, ОСОБА_11, приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12, ОСОБА_13, про визнання договорів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и л а :

В липні 2006 року ОСОБА_8 звернувся до суду з уточненим та доповненим в подальшому позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_10 та                  ОСОБА_7, треті особи – Головне управління юстиції в м. Києві,       ОСОБА_11, приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12, ОСОБА_13, про визнання договорів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння. Позивач зазначав, що його матері      ОСОБА_14 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1. За життя мати склала заповіт, яким      на випадок своєї смерті заповіла зазначену квартиру йому, позивачу. ІНФОРМАЦІЯ_1 мати померла. В установлений законом строк він подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, після чого довідався, що 17 жовтня 1999 року ОСОБА_14 подарувала квартиру ОСОБА_9, який 5 липня 2006 року продав її ОСОБА_10, а та в свою чергу 4 грудня 2007 року продала її  ОСОБА_7 Посилаючись на те, що ОСОБА_14 квартиру не відчужувала і та була подарована ОСОБА_9 від її імені невстановленою особою за підробленими документами, позивач просив визнати договори відчуження квартири недійсними та витребувати її у нинішнього володільця ОСОБА_7

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 квітня 2012 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним укладений 17 жовтня 1999 року між ОСОБА_14 та ОСОБА_9 договір дарування квартири АДРЕСА_1 та витребувано зазначену квартиру від ОСОБА_7 В решті позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і  кримінальних справ від 20 червня 2012 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України    ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення місцевого, апеляційного та касаційного судів і ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст.ст. 387, 388 ЦК України. Зокрема, заявниця вказує, що, на відміну від судових рішень в інших справах з подібних правовідносин, в цій справі касаційний суд не врахував, що віндикаційний позов може бути задоволено лише на вимогу власника майна, яким позивач не є і не був, а вона, ОСОБА_7, є добросовісним набувачем спірної квартири. При цьому заявниця посилається на ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України як суду касаційної інстанції від 15 грудня 2008 року та 30 вересня 2009 року, а також на постанову Верховного Суду України від 30 січня 2012 року.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника позивача ОСОБА_8 – ОСОБА_15 та відповідача ОСОБА_9 на заперечення заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує рішення, яке переглядається з підстав неоднакового застосування  судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, у разі, якщо установить, що воно є незаконним.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в цій справі суди виходили із того, що спірна квартира була відчужена від імені її законного власника невідомою особою за підробленими документами, а тому позивач, як спадкоємець власника, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, має право її витребувати навіть у добросовісного набувача, якою є ОСОБА_7

Разом з тим в інших справах з подібних правовідносин, на які як на приклади неоднакового застосування ст.ст. 387, 388 ЦК України посилається заявниця, суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні віндикаційного позову з тих підстав, що позивач не є власником спірного майна (ухвала від 15 грудня 2008 року) та що при вирішенні позовних вимог про визнання договорів недійсними юридично значимою обставиною є добросовісність нинішнього володільця майна (ухвала 30 вересня 2009 року).

Отже, судами касаційної інстанції допущено неоднакове застосування  ст.ст. 387, 388 ЦК України у справах з подібних правовідносин.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права Верховний Суд України виходить з такого.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі.

Судом установлено, що ОСОБА_14 в березні 1993 року в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» набула права власності на квартиру АДРЕСА_1. 11 квітня 1995 року ОСОБА_14 на випадок своєї смерті заповіла зазначену квартиру своєму сину ОСОБА_8 – позивачу по справі. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_14 померла.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

На підставі ч. 5 ст. 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Таким чином, оскільки, як установлено судом, спірна квартира була відчужена від імені ОСОБА_14 поза її волею, то вона мала право домагатися відновлення свого права на неї. Прийнявши в установленому законом порядку спадщину позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану квартиру – право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав. Право розпорядження зазначеною квартирою виникає в позивача з часу державної реєстрації його права власності на квартиру (ч. 2      ст. 1299 ЦК України).

Отже, рішення у справі, яка переглядається є законним.

Щодо посилання заявниці на постанову Верховного Суду України від 30 січня 2012 року, то це рішення Верховного Суду України прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції ст. 388 ЦК України у подібних правовідносинах. Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України таке рішення Верховного Суду України є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт,    що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій згідно з ч. 2 ст. 214 ЦПК України врахували правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 30 січня 2012 року. Крім того, постанова Верховного Суду України від 30 січня 2012 року не є рішенням касаційного суду, а тому посилання на неї не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

За таких обставин у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_7 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий М.В. Патрюк   Судді:    В.І. Гуменюк    Н.П. Лященко   В.В. Онопенко    Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін

Теґи:  , , , , 2014-08-20

replica watches sale
cheap replica watches